Департамент освіти та гуманітарної політики
Черкаської міської ради

Залишився назавжди молодим. З нагоди 70-ї річниці визволення міста Черкас від фашистських загарбників та вшанування наших воїнів

Почувши про загальноміську фотоакцію  «Згадай роки, обпалені війною», черкасець Володимир Байда приніс до Черкаської міської ради фотографії, а також розповів про свого дідуся – воїна стрілецького підрозділу Івана Миновича Байди, який  сміливо і самовіддано захищав нашу рідну землю від ворога у роки Великої Вітчизняної війни.
– Ознайомившись з історією Великої Вітчизняної війни, кожен може уявити неймовірно жорстокий, важкий час для мільйонів  людей. Життя у країні у післявоєнний період було невід’ємно пов’язане з наслідками втрат своїх рідних. Вірю у милосердність Бога, який у майбутньому не допустить тяжких випробовувань нашого багатостраждального народу, – наголошує Володимир Петрович.
 
А також розповідає, що напередодні початку війни його дідусь Івана Миновича Байда  побрався  зі своєю дружиною Поліною. А у січні 1942 року народився їх єдиний син Петро, якому не вдалося побачити  свого батька.

– Дідусь з перших днів війни 1941 року був призваний на фронт та визначений бійцем стрілецького підрозділу.  Його нащадки: внук, правнуки та праправнуки мешкають у нашому місті, син Петро раніше проживав у Черкасах зараз живе на Півночі Росії, – говорить Володимир Байда.
 
За його словами, під час Другої Світової на піхотинців лягало найбільше навантаження.

– Адже вони брали  участь у масованих атаках, кидком зближувалися з противником на мінімальну відстань, закидали окопи противника гранатами і переходили в рукопашну сутичку. Застосовувалися і інші тактичні схеми. У  ряді випадків оборонці, щоб не бути знищеними, контратакували нашу піхоту. На жаль, у більшості піхотинці гинули. Героїчно загинув, боронячи рідну землю, 20 серпня 1944 року і мій дідусь Іван Байда. Тільки вдумайтесь: мільйони людей можуть пригадати подібне, – з гіркотою в серці констатує  Володимир Петрович.     
                                                                                                     
НА ФОТО: Бій біля узлісся. Прибалтійський фронт, 1944 р.
 
Відома остання участь Івана Байди у боях за визволення Латвії від фашистів.

– В операції по прориву і виходу Радянських військ до берегів Рижської затоки, Балтійського моря забезпечення лівого флангу 51-ї армії покладалось на 87 стрілецьку дивізію. 8 серпня 1944 року вона й почала наступ на Бене, Ауце, відкидуючи 3-й піхотний полк СС. У цей же день о 22 годині 87 стрілецькою дивізією спільно з 1378-м стрілецьким полком Бене було звільнено. Бійцями було взято у полон 200 солдат і офіцерів противника, а також захватили 14 справних знарядь, 9 мінометів, 7 бронетранспортерів та залізничний состав озброєння. Авіації противника один раз удалось скинути бомби на піхотинців. Але льотчики авіаційної дивізії надійно прикрили наземні війська та без втрат повернулись на свій аеродром, – розповідає Володимир Байда.

На його думку, із захоплених в Бені трофейних документів штабу 3-го піхотного полку СС стало ясно, що гітлерівців в Ауце було близько двох тисяч, але до Ауце підтягується німецька танкова дивізія, прибуття якої планується до середини наступного дня. Тому було прийнято рішення не витрачати час та негайно наступати на Ауце і заволодіти ним.
 
НА ФОТО: Кулеметний розрахунок на бойовій позиції. Прибалтійський фронт, 1944 р.

– Невеличке місто Ауце знаходиться у самому серці Курземе. Осінню сорок четвертого містечко начебто увібрало в себе всі риси «курляндської осади». У 5-ій годині 9 серпня 1944 року 1-й батальйон 1378-го стрілкового полку, уздовж залізної дороги, яка йде на Ауце із Елгави увійшов у місто і заволодів станцією. Інші батальйони обходили Ауце з обох сторін, оточуючи у ньому ворожі підрозділи. Близько 9-ї години 9 серпня до Ауце підійшов 1382 стрілецький полк 87 стрілецької дивізії. У південній частині міста зав’язався бій. 1379 стрілецький полк очистив від гітлерівців Ауце та вийшовши південніше міста до Витини, знову зустрів противника, який направлявся із Вадаксте на Ауце. Полк вступив з ним у бій. Було здійснено відбиття контратаки противника, підірвано бронемашини, танк. Зав’язалась рукопашна схватка. Утримати противника не вдалося і німецькі військові частини знову увійшли у місто Ауце. Але пізно увечері гітлерівці на кінець були вибиті із міста і бій затих. У полон було взято декілька німецьких солдат, – говорить Володимир Петрович.
 
НА ФОТО: Автоматчики ідуть в атаку під прикриттям танків.

А також додає, що надалі з 10 до 26 серпня 1944 року у районі Ауце йшли найжорстокіші бої. 
 
– Участь у них взяли стільки солдат і техніки з обох сторін, що хватило б на звільнення великого міста. В журналі бойових дій групи армій «Курланд» за 20 та 21 серпня записано: «на протязі семи останніх днів були уведені у бій за Ауце чотири танкових дивізії, але зламати неприятельську оборону не вдалось. Можна дивуватися упертості у спротиву декількох піхотних, танкових і артилерійських полків. Радянські піхотинці уміло ведуть бій, а коли вважають за потрібне, то не бережуть життя, кидаються на наші танки і бронетранспортери та підпалюють їх, досягнувши цього іноді ціною життя», – цитує наш співрозмовник.

Бої за місто Ауце припинилися близько 20 години 28 жовтня 1944 року.
 
– Місто вдруге було звільнено від гітлерівців і на цей раз остаточно. Але побачити це моєму дідусю Івану Байді так і не судилося. 20 серпня 1944 року на полі бою він загинув, – зауважує його онук.

А ще відзначає, що за збігом обставин  син Івана Байди – Петро після війни проходив строкову службу на Балтійському флоті, рубежі якого у серпні 1944 захищав його батько.